Довженко-Центр: реорганізація чи ліквідація?

Ситуація навколо Довженко-Центру активно обговорюється в українському суспільстві вже не перший день. Чимало лідерів громадської думки, активістів, культурних діячів побоюються його фактичної ліквідації та активно висловлюються на захист Центру. Держава ж, в особі Держагенства України з питань кіно, спростовує закиди про ліквідацію та запевняє, що ситуація цілком логічна й адекватна. То що ж трапилося? Спробуємо розібратися.

Найперше. Що таке Довженко-Центр? Це найбільший і єдиний міжнародно визнаний кіноархів України, в якому зберігається понад 10 000 найменувань художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів, понад 24 000 архівних документів з історії українського кіно та більше 400 музейних експонатів. Крім того, Центр є єдиним українським представником в Міжнародній федерації кіноархівів.

16 серпня Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію “Довженко-Центру”. Він передбачає, що у Центру заберуть повноваження щодо архівування та зберігання українських фільмів, а також виокремлять держпідприємство. Тобто офіційно інституція переходить у пряме підпорядкування Держкіно України. Пресслужба Довженко-Центру повідомила, що це фактично означає ліквідацію національного кіноархіву. Заява викликала бурхливу реакцію суспільства, а на урядовому сайті навіть з’явилася протестна петиція.

Варто нагадати, що Довженко-Центр офіційно перейшов у пряме підпорядкування Держкіно України 13 липня. Рішення про передачу уряд ухвалив ще наприкінці січня 2022 року. До того Центр був у підпорядкуванні Мінкульту (з моменту створення у 1994 році). Міністерство культури і інформаційної політики підписало з Держкіно акт приймання-передачі майнового комплексу установи. Відповідно до наказу всі фільми з колекції та майно повинні бути передані державній установі “Науковий центр кінематографії України”. Зі структури Центру відокремлюють державне підприємство “Українська анімаційна студія”.  Саме цій студії будуть передані авторські права на українську анімацію, які зараз належать Центру.

У Довженко-Центрі пояснили в чому абсурдність ситуації : «Таким чином відповідати за унікальну кінематографічну спадщину України Держкіно доручає де-факто “сплячій” установі, що з моменту свого заснування за часів Януковича в 2011 році не здійснювала жодної діяльності, не має штату, відповідних компетенцій, сайту тощо».

Натомість у Держкіно інша позиція: “Українська кіностудія анімаційних фільмів” після приєднання до Національного центру Олександра Довженка припинила розвиватися”. Нова студія, на думку Держкіно, “продовжить славетну історію національної анімації”.

Втім, як відомо, ще у березні 2019 року колишній директор студії “Укранімафільм” Дмитро Лісенбарт звернувся до Довженко-Центру з пропозицією приєднання студії, зокрема, задля “ефективного використання і збереження державного майна”.

В ефірі Українського радіо в.о. генеральної директорки “Довженко-Центру” Олена Гончарук так прокоментувала ситуацію.

“Те, що ми бачимо в наказі, який ми отримали, насправді між рядків читається позбавлення інституції повноважень. Оскільки наказ не просто про реорганізацію, а про передачу повноважень до Державної установи “Науковий центр кінематографії України”. (…) Тобто якщо дійсно відбудеться така передача основного активу фільмофондового до організації, яка ніколи цим не займалася, це несе загрозу нищенню кінематографічної спадщини. І в документах, на жаль, зовсім не відображено, що буде відбуватися з кіноархівною частиною колекції. А це фотографії, сценарії, синопсиси, плакати, різноманітні документи. Що буде з музейною колекцією? Тобто “Довженко-Центр” втратить можливість цього дослідження і цієї популяризації”, — зазначила Гончарук.

Крім того, екскерівник Довженко-центру Іван Козленко у себе на сторінці написав гострий критичний пост стосовно всієї цієї ситуації. Він каже, що це все історія, яка тягнеться ще від призначення очільницею Держкіно пані Кодерчук.

У інтерв’ю радіо НВ Олена Гончарук розповіла передісторію так званої реорганізації:

«Я стала керівником центру минулого року, в 2021-му. Я виграла конкурс на посаду генерального директора. І контракт зі мною не був підписаний. Міністерство культури, тодішній наш орган управління, підважило цей конкурс. І як мені пояснили у міністерстві його високопосадовці, контракт не може бути підписаний, тому що моя стратегія не збігається з планами на Довженко-центр. Тому що згідно їх намірів, Довженко-центр мав би бути розділений на декілька інституцій. Тобто ці думки виникали ще тоді. І заступник міністра вважав, що взагалі плівка не має бути збережена, її потрібно утилізувати…коли Центр начебто перейшов до профільного органу управління, який уже безпосередньо сфокусований і займається кінематографом, якраз має можливість думати не тільки про кіновиробництво, а й про спадщину, чомусь ця ідея вирішена бути реалізованою зараз. У мене для цього пояснень немає» – сказала в.о. генеральної директорки “Довженко-Центру” Олена Гончарук.

Українські діячі, які висловилися публічно, масово вважають, що таке рішення – це «ліквідація», «гра на користь Росії» та навіть тут прослідковуються територіальні інтереси.  

 У Міністерстві культури та інформаційної політики заявили, що виступають проти нехтування та ліквідації кіноспадщини, але наголошують, що йдеться саме про реорганізацію, а не ліквідацію, як охрестили цю подію в соціальних мережах.

Натомість у Довженко-Центрі хвилюються, що передання національного кіноархіву нікому невідомій організації без досвіду та репутації “завдасть величезного удару по міжнародному іміджу української влади, особливо під час війни, коли Україна у крові виборює власну ідентичність”.

Як розвиватиметься історія навколо Довженко-Центру, зважаючи на суспільний резонанс, чи буде збережена цілісність його колекції і чи отримає Україна нарешті свій державний національний фонд фільмів, слідкуватимемо й надалі.

Автор: Ганна Дубецька