Шевченко, якого ми не знаємо

Сьогодні виповнюється 209 років з дня народження Тараса Шевченка – найбільш знакового українця, постаті, яка асоціюється саме з українською культурою та нацією. Втім, про Шевченка ми рідко володіємо знаннями більшими, ніж хрестоматійна інформація. Поет, пророк, Кобзар? – перше, що приходить на думку, згадуючи Шевченка. Той Шевченко, якого знає практично кожен, в кого за плечима середня освіта – це поет. Ще художник. Але ж його професією було малярство і графіка.

Відтак, ми зібрали кілька цікавих фактів від дослідників життя й творчості Тараса Шевченка.

Народний, тобто примітивний?

Відомий український літературознавець Богдан Тихолоз каже, що ті, хто творчість Шевченка називає «примітивними віршиками»,  скоріш всього не читали Шевченків «Кобзар» далі перших трьох сторінок. «Тарас Шевченко – один із найскладніших світових поетів, в якого глибока образність, запозичена із Біблії, з античної культури, зі стародавньої історії. Окрім того, що він мав вищу освіту, він ціле життя займався самоосвітою. Шевченко – це поет алегорій, символів, інколи так званих герметичних текстів, які потребують ключа до розкодування», – говорить Богдан Тихолоз.

А відомий поет і філософ Євген Маланюк писав, що до фальшування постаті Кобзаря «доклалися» ще народники у ХІХ столітті, які нав’язували стереотип «кожушного поета» – співця жіночої недолі та майстра природних краєвидів і красот.

«На тім тлі і в тій атмосфері, – писав Маланюк, – покалічена цензурою і в пень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася у вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою відбувалися нелегальні і безнадійно-панахидні відправи», – пояснював Маланюк.

До речі, перший «Кобзар», який вийшов у 1840 році накладом 1000 примірників, розкупили за 2 тижні. Для того часу, це був фурор!

Голодний і нужденний кріпак?

Як відомо, Тарас Шевченко був третьою дитиною в сім’ї кріпака Григорія Шевченка. Родина не мала великих статків. Після смерті батька й матері все справді було сумно, але Шевченко не страждав усе життя, як про це пишуть. Після того, як Тараса викупили з кріпацтва, він виконував портрети на замовлення, малював дуже багатих і заможних людей за високі гонорари. Літератор Олександр Денисенко стверджує, що гроші для Шевченка ніколи не були особливо важливими. Поет з легкістю витрачав свої заощадження на цукерки та тістечка для дітей і ніколи не ганявся за винагородами чи додатковими гонорарами. «Це людина, яка не жила матеріальним життям і ніколи не прагнула багатства».

Неосвічений, провінційний простак?

Шевченко належав до прошарку найбільш освічених людей свого часу. Одним із найпрестижніших навчальних закладів тогочасної росії була Академія художеств, тобто Академія мистецтв, яку Шевченко не просто закінчив, а й отримав кілька дуже високих нагород. Крім Академії, Тарас постійно самонавчався, до прикладу, гравюрі й мав значні успіхи і визнання. Він приїхав із заслання і сказав, що не хоче займатися олійними портретами, почав вчитися у гравера Федора Йордана. Тоді його порівнювали з Рембрандтом за манеру передавання світлотіні. Життя Шевченка було насичене незвичайними подіями і людьми, а його історія – це історія боротьби, при чому доволі успішної. Режисер Станіслав Мойсеєв розповідає, що одним із найбільш поширених стереотипів про Тараса Григоровича є стереотип про його провінційність і неохайність, що базується на його відомому зображенні у шапці і в кожусі.

«Насправді, тоді Шевченко пожартував, одягнувшись у такий одяг. Це було своєрідним артвикликом для оточення, адже сам Шевченко був відомим модником», – зазначив режисер.

Щобільше, Шевченко мав красивий та дорогий одяг, без вагань витрачав на нього гроші, любив білі парусинові костюми. Його друг по Петербурзькій художній академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку”.

Взагалі, радянська, ідеологія методично робила своє улюблене заняття – брехала й перекручувала.  Так з вірянина, освіченої людини, який був душею світських товариств, з бездоганним смаком – зробили атеїста, невдаху, простака, аби маніпулювати патріотичними почуттями українців. Применшити важливість постаті Тараса Шевченка їм не вдалося, тож сучасна російська ідеологія почала, як звикло, заявляти вже свої права на українську культуру, в тому числі й Шевченка. Центр протидії дезінформації наводить приклади цього. Так, з 2014 року, згідно російських методичок в окупованому Луганську Шевченка наказано вважати «російським поетом». В медіапросторі росії часто можна почути, що, мовляв, «не варто ділити спадщину Кобзаря, адже його іменем названі вулиці, музеї, встановлені пам’ятники як в Україні, так й в росії і багатьох інших країнах світу». Попри абсурдність своїх аргументів, росіяни вперто проштовхують тезу про російсько-українську ідентичність Шевченка. Однак, Тарас Григорович, без сумнівів, є одним із натхненників саме української національної ідентичності. Маємо про це пам’ятати та підкреслювати.

Більше інформації, оперативні новини та коментарі в телеграм каналі Ужгород24 Підписуйся та будь в курсі подій.