Як покарання та крик впливають на рівень стресу дитини: дослідження

Компаніями Rating Group та Rating Lab представлені дані дослідження про те, як покарання, крик, ігнорування, погрози впливають на рівень стресу дитини та її емоційний зв’язок з батьками. На своїй сторінці в фейсбук психологиня Світлана Ройз опублікувала результати дослідження і дала власні коментарі щодо різниці між покаранням, встановленням меж та дисципліною.

Отже, дослідники запитали в батьків дітей віком 10-18р: якщо дитина поводиться неналежним чином, наскільки допустимі певні виховні дії?

Далі представлені дані разом із коментарями Світлани Ройз.

Можливість пригрозити суворим покаранням схвалює майже третина батьків -30%, 55% – проти, 16% – вагаються.

Для багатьох дітей погрози переживаються як уже здійснена дія. На рівні лімбічної системи це може запускати реакції, подібні до реакцій на реальне покарання – насилля.

Забирати телефон, гаджети вважають допустимим більш як третина -36%- батьків, недопустимим – 50%, 15% вагаються.

Для дітей і підлітків – гаджети можуть бути єдиною можливістю залишатись на зв’язку з друзями.

Підвищення голосу, крик: 35% – за, 42% – проти, 23% вагаються.

Фізичні покарання – вважають недопустимим 89%, ігнорування 87%, вживання неприємних слів у розмові – 79%.

Але – важливий висновок – якщо батьки допускають саму можливість таких покарань – вони їх застосовують.

51% батьків, які вважають крик радше прийнятним – підвищують голос на своїх дітей.

Це також робить понад третина – 37%- батьків, які “вагаються” щодо припустимості крику.

Крім того, 42% батьків, які вважають допустимим вживання неприємних слів, вживають їх у розмові з власними дітьми.

Також, в рамках дослідження, було прохання до дітей (підлітки 10-18 років) розповісти, як реагують батьки на їхню «неналежну» поведінку.

• Легкі фізичні покарання та ігнорування вказують 5% і 7% дітей відповідно.

• Кожна шоста дитина відносно часто стикається з неприємними словами в розмові, погрозами суворим покаранням і вилученням гаджетів.

• Підвищення голосу – найпоширеніша практика з переліку. З нею стикаються близько 34% – це біля третини дітей.

Жорсткі виховні дії та покарання руйнують емоційний зв’язок дитини з батьками.

Чим частіше до дітей застосовують жорсткі методи виховання, тим більший в них стрес.

62% дітей, яких карають фізично і 63% яким кажуть неприємні слова в розмові мають значний (умовно “червоний”) рівень стресу.

Такий же рівень стресу має більш як половина дітей, яких часто ігнорують (58%), яким погрожують суворим покаранням – 57% або на яких часто кричать (55%).

У цих дітей “червоний” рівень стресу трапляється вдвічі-втричі частіше, ніж в однолітків, яких ніколи не карають у такі способи.

Ігнорування, крик та погрози – дітьми сприймаються, як покарання та насилля.

Важливий висновок дослідження: жорсткі практики виховання, покарання та насилля в родині успадковуються крізь покоління. Батьки, на яких у дитинстві кричали, з більшою ймовірністю будуть кричати на власних дітей. Це підтверджують відповіді самих дітей.

Разом з порталом Uaparents підготовлено матеріал про різницю дисципліни, встановлення меж та покарань.

Ці три поняття справді часто плутають, бо їх довго використовували як синоніми. І в дитячому досвіді самих батьків вони можуть бути тісно пов’язані. На думку Світлани Ройз, між ними принципова різниця в тому, які наслідки вони мають для самої дитини всередині.

В нашому дитинстві покарання могли називати дисципліною. Бо і покарання, і межі можуть містити в собі заборони або обмеження. Проте ключова різниця – не у формі, а у тому посланні, яке отримує дитина.

Покарання – це реакція дорослого на порушення, спрямована на зупинку поведінки через біль, страх або сором.

Дисципліна – це процес навчання дитини відповідальності. Це внутрішня рамка, яка з часом переросте у відповідальність.

Межі – це рамка безпеки й стосунків, яку дорослий встановлює і тримає незалежно від поведінки дитини.

* Покарання зазвичай ґрунтується на страху, соромі або болі (фізичному чи емоційному). Воно точно не працює, як виховний інструмент, бо у момент покарання активується захисна реакція дитини: вона або підкоряється, або протестує. Це завжди матиме наслідки.

Увага дитини в цей момент – не на усвідомлення вчинку, а виключно на уникненні покарання в майбутньому.

У довготривалій перспективі покарання може формувати зовнішню слухняність, страх помилок або приховану агресію. Ну і дитина навчається захищатись – маніпулювати та брехати, щоб уникнути покарання.

Приклади покарання: крики, приниження, ігнорування, фізичні покарання, погрози, відторгнення (типу “йди від мене, не хочу тебе більше бачити”), позбавлення відчуття любові, уваги, тепла

* Дисципліна має іншу мету – навчити. Створити не зовнішню, а внутрішню основу – вісь. Це процес формування дитини – її саморегуляції, усвідомлення причин і наслідків власних дій.

Насправді це згодом призведе і до відчуття ціннісної внутрішньої рамки. Розвитку відповідальності.

Це поступові і послідовні кроки. Які дитина та дорослий роблять разом.

У цьому підході можливі наслідки за вчинки, але вони не принижують, не дають відчуття болю через те, що дитину відштовхують, принижують і руйнують близькість.

Навпаки, дисципліна підтримує відчуття спільності – якщо дитина разом з дорослим робить дії.

Дисципліна передбачає – повторюваність і послідовність, логічні й природні наслідки, спільний пошук рішень.

* Встановлення меж – це формування структури. Важлива різниця – Межі не є реакцією на поведінку.

Межі визначають рамки: що в цій сім’ї, групі чи класі є припустимим, а що ні. Вони стосуються безпеки, поваги до інших, режиму, правил співжиття.

Психологіня відмічає, що важливо, що встановлення меж можуть викликати в дитини сильні емоції – злість, розчарування, сльози, але це не означає, що межі «неправильні». І батьки мають витримати цю реакцію дитини, хоч це, дійсно, буває складно.

На думку Світлани Ройз, батькам важливо намагатись бути послідовними. І домовитись із всіма членами родини, щоб межі були у всіх рідних для дитини єдиними.

Послідовні і встановлені чітко межі дають дитині відчуття передбачуваності і надійності.

При цьому Ройз дає важливе уточнення для дорослих: межі не пояснюють довго і не виправдовуються.

Наприклад: Я не дозволяю бити людей.

Ми йдемо спати о 21:00.

Три різних приклади: Ситуація: дитина кидає іграшку.

Покарання: “Якщо зробиш ще раз – заберу назавжди всі іграшки!”

Межі: “Я не дозволяю кидати іграшки. Ми про це домовлялись. Я забираю іграшку зараз.”

Дисципліна + регуляція (одна з форм реакції): “Ти дуже злишся. Злитися нормально. Кидати іграшки небезпечно. Давай знайдемо спосіб випустити злість інакше.”