Тунель під Дніпром: навіщо Сталін будував його у Києві та чи може ідея повернутися сьогодні

Ідея тунелю під Дніпром у Києві знову опинилася в центрі уваги на тлі російських ударів по столичних мостах, – пише
DW.

Міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Микола Калашник заявляв, що одним із довгострокових варіантів забезпечення сполучення між берегами столиці може стати будівництво тунелю.

Втім, подібний проєкт у Києві вже існував майже 90 років тому. За часів СРСР тут планували створити два підруслові залізничні тунелі, які мали дублювати залізничні мости через Дніпро.

Засекречений проєкт отримав назву «Будівництво №1», а згодом у народі його почали називати «сталінським метро». Насправді йшлося не про метро, а про підруслову залізницю, якою планували перевозити залізничний та автомобільний транспорт.

За словами дослідника Києва Кирила Степанця, головною причиною появи такого проєкту були військові потреби. Радянське керівництво побоювалося, що в разі війни авіація противника зможе знищити два залізничні мости через Дніпро. У такому випадку великий військовий гарнізон Києва на правому березі міг залишитися без постачання з лівобережної частини країни.

Тому вирішили створити резервні маршрути під Дніпром. Північний тунель мав з’єднати район тодішнього урочища Наталка, нинішню Оболонь, із районом Троєщини. Південний планували прокласти від Жукового острова до Осокорків.

Першу проєктну документацію підготували у 1937 році, а будівництво розпочали у 1939-му. До робіт залучили кваліфікованих спеціалістів. Однак завершити тунелі до початку Другої світової війни не встигли.

Будівництво під Дніпром було надзвичайно складним через значну глибину річки, насичені водою піски, пливуни та інші особливості ґрунтів. Для проходження складних ділянок планували використовувати кесонний спосіб.

Суть технології полягала в тому, що спеціальна конструкція поступово занурювалася в ґрунт під власною вагою. Усередині створювали умови зі стисненим повітрям, щоб вода не проникала в робочу зону. Ґрунт розмивали водою та відкачували у вигляді пульпи, поступово поглиблюючи шахту.

На Оболоні донині збереглася частина споруди, пов’язаної з цим проєктом, — кесонна камера. За словами Степанця, вона є своєрідним залишком незавершеного будівництва.

Після війни радянська влада намагалася повернутися до проєкту, однак зрештою відмовилася від його реалізації. Саме будівництво залишилося одним із масштабних незавершених інженерних проєктів радянського Києва.

Сьогодні ситуація відрізняється: якщо для СРСР головною метою була безперервність військового постачання, то сучасна дискусія про тунель пов’язана передусім із забезпеченням стійкого транспортного сполучення між двома берегами столиці.

Втім, історія «сталінського метро» демонструє, наскільки складним є будівництво під Дніпром. Майже століття тому радянські інженери вже зіткнулися з масштабними технічними викликами, які зробили цей проєкт надзвичайно складним.