«Малювати треба очима»: Петро Свалявчик про художню студію, роботу з дітьми та плани

Відомий художник з Ужгорода Петро Свалявчик вже шість років вчить дітей не просто малювати, а любити свою справу. Він знаходить підхід до кожної дитини та допомагає їй розвинути свій талант

Особливістю дитячої професійної художньої студії Петра Свалявчика є те, що тут діти творять те, що вони люблять. Наставник тільки направляє їх на правильний шлях.

А про свої творчі плани та роботу студії Петро Свалявчик детально розповів журналістам Ужгород24.

Що для Вас творчість в першу чергу?

Творчість – це стан душі. Це жити, працювати у своїй студії з учнями, бути між колегами-художниками.

Ваш батько, Василь Свалявчик, в одному з інтерв’ю назвав себе художником щасливої долі. Як би охарактеризували себе Ви?

Ще попереду є час, але зараз я на тому шляху, якому хочу бути. Потроху розвиваюся у своїй студії з дітками і відчуваю, що недалеко втік від батька. Скажу, що доля мені посміхається.

Коли Ви зрозуміли, що хочете бути художником?

В дитинстві я любив перемальовувати з книжки Уолта Діснея казкових героїв і батько побачив, що у мене є схильність до малювання. Якось потроху, в атмосфері між художниками, я розвивався у цій справі. Потім вступив до коледжу, закінчив академію і так сформувався Петро Васильович (ред. посміхається).

Розкажіть трохи про творчий шлях Петра Свалявчика, про техніки, в яких працюєте.

Я працюю переважно в жанрі портрету, бо мені цікаве людське обличчя. Люблю «понишпорити у натовпі», мені цікава психологія людини, бо емоції можуть сказати багато чого. Захоплення портретом стало проявлятися на 3-4 курсі навчання. Останні роки я пишу портрети дітей. Діти без фальші, їхні емоції щирі, справжні. Своїх дітей я малюю кожні півтора року, їхні портрети у мене повсюди – вдома, у майстерні. Це мене збагачує.

Ви хотіли б, щоб ваші діти продовжили цю родинну художню справу?

Якщо вони захочуть, то я не буду проти. Займатися мистецтвом не можна змусити, бо це має бути від душі. Тільки через приклад, повагу дитину треба направити на правильний шлях.

Ходять Ваші діти до вас у студію?

Так, час від часу. Петрик у мене футболіст, а старший син Василько  має схильність до творчості – непогано малює та гарно проявляється у музиці.

Як з’явилась ідея створення студії?

У 2018 році ми з дружиною поїхали до Італії (у Флоренцію) і випадково потрапили у студію до мого колеги, де він займається з дітьми. Я відразу все пофотографував, записав і придбав програму, а вже у дорозі думав, де знайти приміщення. На другий день я вже знайшов це приміщення і почав робити ремонт. Вже 31 серпня 2019 рок студія вже була відкрита.  

Що представляє собою студія? Які напрямки має?

Студія – це художня майстерня. У нас немає такого, що є одне завдання і всі мають його виконати, як у школі. Кожен учень малює те, що він любить, а я допомагаю їм. Тобто я направлю учнів на вірний шлях, враховуючи їхні вподобання.  Через деякий час я вже знаю, що подобається конкретному учневі і знаю, що йому треба зробити для того, що б він зростав.

Що найбільше Вам подобається у вашій справі та мотивує?

Надихає мене моя сім’я, вони є моєю музою. Взагалі, такий творчий каламбур (треба пам’ятати, що і кому принести у студію для їхньої роботи) дуже мотивує та надихає мене.

Скільки діток на сьогодні відвідує студію?

10-12 в одній групі. Таких груп є дві – молодша (7-9 років) і старша (10-16 років). Працює студія у вівторок і четвер.

Які плани з розвитку студії?

Планую відкрити ще одну художню студію в Ужгороді, яка буде вже не тільки для дітей, але й для дорослих.

Як плануєте час на створення власних шедеврів?

Везу дитину до школи, повертаюся через базар, зупиняюся і йду гуляти. Бабусі продають квіти, я купляю їх, вдома роблю натюрморт і малюю.

Тобто все відбувається в моменті?

Переважно так, але треба тримати себе в тонусі, бо творчим людям дуже важко стартувати заново, якщо вони не працюють, все забувається. Малювати треба очима.

Чи вплинула війна на Ваші роботи?

Спочатку взагалі не хотілося ні малювати, ні працювати. Я змушую себе через силу працювати, бо головне почати, а далі вже виникають різні ідеї. Багато художників перестали малювати, адже зараз важко продати картини.

Де можна побачити і придбати Ваші роботи?

У мене в майстерні і на сайті.

Чим надихаєтесь?

Людьми і книгами у хорошій якості, з малюнками художників епохи Відродження.

Хто Ваш улюблений художник?

У мене їх багато, ближчі до мого письма – це Рембрандт ван Рейн, Ван Гог. Також наші закарпатські  художники для мене є прикладом.

Розкажіть про свої виставки

Перша моя виставка називалась «Квітопад» – це були натюрморти самих квітів. Тоді я продав половину своєї колекції. До речі, на тій виставці був навіть президент Словаччини. В майбутньому планую зробити велику виставку портретів, швидше за все це будуть суто дитячі портрети, у мене їх є багато.

Яке у Вас хобі?

Дуже люблю кататися на велосипеді та ходити в ліс. От у лісі почуваю себе дуже добре, там люблю спостерігати та слухати природу

Скільки часу йде на малювання одного портрету?

Можу виконати за день і два портрети, а деколи над одним можу працювати тиждень. Все залежить від людини, яку малюєш, інколи нема за що зачепитися, тобто знайти її особливість.

Після завершення навчання у студії Петра Свалявчика деякі дітки обирають для себе опанувати професію художника, а їхній наставник допомагає їм у цьому. Четверо вихованців художньої студії вступили у фаховий коледж мистецтв ім. А. Ерделі, ще двоє збираються вступати цього року.

«У художника немає нічого ціннішого, ніж вільний час», – каже Петро Свалявчик, який робить те, що любить і вчить дітей того самого.