Вишиванку обирають до душі. Інтерв’ю з майстринею Вікторією Співак

Створювати вишиванки – це особливе мистецтво. Магія візерунків, дрібних деталей, стібків, що можуть кардинально змінити настрій та сприйняття орнаментів. Кожна вишивана сорочка – це Всесвіт, в якому головне – відчуття та бажання.

З майстринею Вікторією Співак ми зустрілись в її невеличкій, але душевній майстерні, де панує атмосфера спокою, творчості та особливого єднання із мріями та ідеями.

Вікторія, ви створюєте унікальні речі. Ми вже бачили костюми для виступів артистів, одяг для художніх гімнасток та танцюристів. Чому саме такий напрямок моделювання одягу?

Така пристрасть зі школи. Пам’ятаєте, як раніше на уроках праці для дівчат були тематичні вироби: прихватки, фартушки… Так от моя вчителька говорила: «всі роблять фартушки, а Грігор’єва (дівоче прізвище – ред.) – що хоче». Бо моя фантазія завжди підкидала мені якісь такі ідеї…

А потім я собі вирішила, що я хочу шити одяг, і вступила до Київського інституту дизайну.

Тобто ви – фаховий дизайнер, і ваш додатковий напрямок – вишиванки?

Так, вже 8 років у студії «Косиця». Її започаткувала Тетяна Когутич, в співпраці із нашим Скансеном. Я побачила цю інформацію випадково, і мене зацікавило, власне, те, що можна отримати доступ до музейних сорочок зблизька. Подивитись не просто як на музейний експонат, а роздивитися, пощупати.

Розкажіть трохи про студію «Косиця»

Зараз в студії в нас 2 викладача, і ми викладаємо в «Косиці» повними курсами – від підбору матеріалу до готової сорочки. Тобто це включає підбір тканини та ниток, вишивку та повне зібрання самої сорочки.

А зараз є такі курси у вас?

Так, продовжується наразі курс у вигляді вишивання учасницями. Ми запускаємо курс так: навчили, відчитали, і потім учасниці курсу вишивають, адже в рамках курсу начитки нереально вишити, то досить кропітка та об’ємна робота. І зараз більшість вийшли вже на останній етап, так що скоро чекаємо завершених сорочок.

Це скільки саме навчались учасниці?

Це було протягом 2 міс (листопад-грудень) сам навчальний курс, а тепер ось вони вишивають.

А коли планується наступна група в «Косиці»?

По сорочках ми ще не вирішили. А ось по рушничках може в середині березня запустимо. А потім подивимось, чи будемо запускати курс по сорочці. З досвіду вже знаємо, що вишивають більше, коли ми курс запускаємо восени, на зиму. Бо влітку більше роботи, а взимку можна і вишивати. 100% буде на осінь, а чи буде раніше – подивимось.

Хто приходить вчитися вишивати?

Приходять люди взагалі «з нуля». Ті, хто мають рівень «вишивала в школі на уроках труда» – вважаються вже з досвідом. Ми раніше на курсі хрестиком вишивати не навчали, адже вважали, що ніби хрестиком всі вміють. Але ось цей курс і попередній у нас була чверть учасниць, які не шили навіть хрестиком. Тому вчимо. Але вже так, щоб навчилася, і не одну сорочку зробила. Адже зазвичай на одній не зупиняються.

Ви і викройки самі робите? Конструюєте повністю сорочки?

Так, перша лекція на курсі в нас по крою. Ми визначаємось, які матеріали використовуються, які купити – від тканини до голок. Потім на другій лекції ми вчимо, як правильно розкроїти. Якщо хтось хоче повністю автентичний крій, із прямокутників, як у минулі часи, можна й так. Але так як ми вишиваємо і шиємо на сучасній тканині, у нас є модернові технічні можливості, тому можемо зробити більш зручний крій, адаптований, більш сучасний. Візуально буде те саме по сорочці, просто трошечки зручніше буде шити та носитись.

Скільки в середньому займає курс навчання та вишивки?

Хто як шиє: хтось і півроку, хтось і рік може шити.

Вікторія, з яким характером або підходом… яка людина може вишити сорочку, а якій буде складніше?

Вишиє та, хто хоче. Вот прям з чітким таким «хочу». Хтось вишиє швидше, хтось повільніше, хтось буде насолоджуватися цим процесом, розтягувати його в часі, але вишиє.

Бувають такі учасниці, які ніби хочуть, а починають вишивати, і розуміють, що не готові витрачати стільки часу на це. Ті не вишивають. Ті зазвичай не доходять і до кінця курсу.

І ще, малі шанси вишити у тих людей, які швидко загораються, купують тканину, нитки, обирають малюнок, а потім, коли розуміють, що  треб витрачати час, перегорають.

Тобто треба мати сильне бажання і…?

І все. Але бажання має бути настільки сильним, щоб знайшлась можливість витрачати час. Це основне. Це посил: «Я настільки хочу мати цю свою сорочку, що готова витрачати стільки часу на неї».

Повертаючись до теми вишиванок, вишиванка – це оберіг, зброя, символ незламності… Що для вас вишиванка?

Для мене вишиванка – це красивий одяг, приналежність до української культури. До того, на чому будувалася українська культура, яка в себе включає, в тому числі, одяг.

Що таке вишиванка? Раніше як було: потрібен одяг – і ти мусиш його шити. Ми бачимо на старих фотографіях, як дуже маленькі діти, як тільки голку навчились тримати, сидять і вишивають. Це була необхідність.

Потім ця необхідність після війни відпала. До того ж срср, який нав’язував, що вишиванка – це сільське. Ніби ніхто не говорив нічого поганого на вишиванку, але все-таки йшлося до спрощування, до нав’язування, що вишиванка – це таке простецьке, сільське. А в місті має бути мода. Плюс відпала необхідність вчитися цьому, і в нас оцей ланцюжок, коли бабуся вчила маму, а мама вчила дитину – був розірваний. Там, де це було на рівні хобі – знання і вміння передавались далі. А решта втратили цей зв’язок.

Зараз у нас немає необхідності шити та вишивати собі одяг. Ось ми й намагаємось трохи всьому навчити, розуміємо, що може цей ланцюжок вмінь і зупиниться на тій студентці, яка прийшла та прослухала, зробить одну чи декілька сорочок. А може вона й передасть далі. Навчить подругу вишивати, а в майбутньому – доньку.

І далі піде?

Принаймні не втратиться.

Вишиванки зараз – модний культурний та дизайнерський тренд.

Так, але є нюанс. Ця культура має розвиватися на правильному фундаменті, правильному підґрунті. Це має бути знайомство з автентичними техніками. Так, звичайно, ми не маємо обов’язково вишивати сорочки –  копії музейних. Але знаючи правильні техніки, розуміючи, як утворювались орнаменти раніше, ми можемо їх далі розвивати. Бо вишивка не є стала річ. Просто раніше вона розвивалась з приходом якихось нових технологій, додаткових можливостей.  А тепер вона більше розвивається в залежності від нашої фантазії.

Тобто по суті, вишиванки, це коли ми беремо нашу історію, традиції, додаємо трошки свого, сучасного, і створюємо…

Підґрунтя для майбутнього.

Бо то, що ми зараз робимо, через 50 років вже стане історією. І тому зараз популярні не тільки сорочки, а й книжки про вишивку. Дуже добре, що вони зараз випускаються, бо потім трошечки ущухне такий інтерес, насититься ринок. Але на цих книгах будуть вчитися вишивати й далі.

Скільки займає часу професіоналу вишити одну сорочку?

Я не можу сказати, що я вишиваю швидко. Я вишиваю, коли в мене є трохи вільного часу від основної роботи. Тому в мене може півроку зайняти сорочка. Я дуже серйозно вишиваю місяць, потім часто відкладаю, бо завал на роботі, потім знову беруся. Якщо просто сидіти і вишивати, то 2-3 місяці – це така масивна вийде робота, повністю зашита.

Де ви черпаєте натхнення?

Тут працює те ж саме «хочу», воно й штовхає. Дуже рідко буває таке, що дійсно немає часу. Є таке, що не настільки немає часу. Тут працює принцип: настільки хочу, що знайшла час. В мене взагалі по життю так: є жінки, які бачать річ, я кажуть «хочу купити» або «хочу носити». В мене, коли я бачу річ, є таке: «хочу зробити». І це стосується і вишиванок. Тобто я її бачу не з того боку, що я її хочу носити, а я хочу зробити таку.

Це така професійна деформація

Вона завжди в мене була. Мені б ще пару рук, і я б їх всіх зайняла: одна б шила брошки, прикраси, друга б плела силянки, третя б вишивала, а четверта – на роботу ходила (сміється).

Але я не розглядаю вишивку як спосіб заробітку. Це для душі. Бо я розумію, наскільки важко вишивати з точки зору здоров’я. Коли ти собі вишиваєш, або дитині – це не постійне навантаження. А коли ти вишиваєш на замовлення, ти мусиш, крім того, що в тебе є дедлайн, вишивати не завжди те, що тобі подобається. Наприклад, ти вишила дуже класну сорочку, і всі хочуть таку саму. І ти шиєш їх десять, а це вже трошечки не то.

Я з тих майстрів, що класичні костюми і одяг ніколи б не шила.

Чому?

Бо це скучно. Мені подобається робити багатодекорований одяг. Це здебільшого костюми для естетичних видів спорту, костюми для файер шоу та концертних виступів.

Тобто те, що для творчості, то є цікавим…

Так.

Скільки маєте в своїй особистій колекції вишиванок?

Маю 4. Маю на увазі моїх, ті, що я ношу. І ще декілька в роботі.

Чи є якісь особливості, які не подобаються в сучасній моді вишиванок? Що б хотілось змінити?

Абсолютно не приймаю, коли беруть автентичні речі, ріжуть їх і прикрашають ними сучасний одяг.

Наприклад?

Як з класних кролевецьких рушників роблять нові нашивки на пальто, і це нове життя речей. Не сучасно вишитий елемент, а саме автентичні речі. Це не допустимо, на мій погляд.

Тобто автентика має лишатись в тому вигляді, в якому вона є, а ми маємо вдосконалити..

Можна відтворити цю сорочку в такому вигляді. Або взяти орнамент з неї, якійсь елемент, і додати до сучасного одягу. Це я вітаю, і це класно. Бо воно живе і дійсно далі. Але автентичний одяг, якщо вже його хочеться носити, має реставруватися.

Звичайно бувають випадки, коли сорочки старі, поношені, рукав зберігся, а можуть бути просто окремі рукави. Але нашивати їх хоч до чого і так носити – для мене це не прийнятно. Це те, що не сприймається. Все решта, якщо говорити про етномоду і як має виглядати вишивка, то це можуть бути більш вдалі речі, менш вдалі речі.  Більше про етномоду ми проговоримо на благодійному жіночому вечорі ПАНІ, який відбудеться 7 березня.

День вишиванки, всі вдягають різні сорочки. Придивляєтесь, звертаєте увагу на візерунки, щось для себе черпаєте?

Мені так ще не щастило. Якщо говорити про закарпатські сорочки або відтворені саме закарпатські, то вони дійсно не часто зустрічаються на людях. Ось тепер, як є «Косиця», і ми вже випустили сьомий випуск учениць. Відповідно, кожен раз вишиваються сорочки, і ці люди дійсно ходять в відтворених автентичних закарпатських сорочках. І я знаю, що всі наші випускники на день вишиванки вдягають саме традиційні закарпатські сорочки.

Як створюються схеми для вишивки?

В нас в студії «Косиця» я займаюсь розробкою схем. І це такий цікавий процес. Ти роздивляєшся, потім ще щось знаходиш, вивчаєш, як цікаво робили. На жаль, не так багато зберіглося сорочок. Але в Закарпатті ще більш-менш зберіглося. Ще є навіть сторічної давнини. Схід не може таким похвалитися. Є сорочки, які збереглися в музеях, але набагато менше, ніж на Закарпатті. Тому тут ми можемо трошечки подивитися.

А от ви сідаєте складати цю схему для вишивки. Ви збираєте інформацію з різних джерел, даєте по декілька схем дівчатам?

Тут супер, що нам музей Скансен іде на зустріч, і вони нам дають ті сорочки щі свого фонду. Ми можемо показати, які були автентичні. Зазвичай ми беремо 10 сорочок на курс. Ми познайомили всіх, розказали, які є особливості. Дівчата вибирають, кому яка по душі. Бо сорочка має прийтися до душі, щоб її хотілося вишивати, щоб на ній хотілося вчитися. І якщо зачепило, що от моя, то її будуть вишивати. Якщо всі сподобались, і вибирає свою, то це добре.

В рамках курсу я не придумую нові схеми це завжди відтворення сорочки, яка є в музейній збірці. Або, наприклад, у нас на цьому курсі є двоє дівчат, які вишивають сорочку, яка на жаль, не зберіглась. Точніше, зберіглась фрагментами, вона відноситься до більш старовинних сорочок. Наш Скансен нам дав доступ до цих орнаментів, і ми запропонували на курсі відтворити цю сорочку. І ось двоє учасниць наших курсів вже вишивають таку сорочку. І виходить дуже круто.

Ви взагалі розумієте свою місію?

Так (сміється). Дуже добре розумію.

Це ж фантастика. Ви берете цю історію, передаєте людям відновлювати та доповнювати, і несете в майбутнє. Це справді серйозна і значима місія.

Щоб ви порадили в виборі та носці вишиванок жінкам? На що б ви порадили звертати увагу тим, хто обирає собі вишиванку?

Перш за все, обирати ту вишиванку, яка подобається. Бо навіть серед автентичних сорочок є дуже різні. Так само, які і серед відтворених або сучасних. Вишиванку обирають до душі. Комусь подобається кольорова гама, комусь просто запала в душу – от моя річ і все.

Що стосується вибору, то я розумію, що діткам часто купують, бо треба в школу. Але гарно би було взяти ту дитину з собою в магазин. Хай  це буде сучасна сорочка, але нехай би дитина сама собі вибрала. Навіть для подарунка – краще вивчити, взнати якісь вподобання. Бо чоловіки в тому плані, мені здається, навіть важчі ніж жінки. Вони конкретніші. Тому я би радила при виборі, щоб людина, яка буде носити, приймала участь в тому виборі. Дивитися треба не на те, як вписується в гардероб по кольоровій гамі, а яка – моя.