Ужгород: острівець спокою у країні війни

У той час як більшість українських міст щоденно потерпає від повітряних тривог і атак, Ужгород та Закарпаття загалом залишаються порівняно спокійними. Тут немає нічної комендантської години, рідко звучать сирени, а мешканці все ще мають змогу прогулюватися ввечері. Цей мир — майже унікальне явище в сучасній Україні.

Матеріал підготовлено на основі публікації The New York Times від 11 червня 2025 року: A Remote Corner of Ukraine Beckons Amid Russian Strikes.

Мукачево, Ужгород і навколишні села прийняли понад 145 тисяч переселенців. Багато з них прибули з гарячих точок — Покровська, Маріуполя, Харкова. Вони тікали від руїн і вибухів — і прибули до міст, де життя здається майже нормальним.

«Це був не шок, а полегшення. Що десь люди живуть спокійно. Десь люди живуть нормально», — ділиться Тетяна, яка переїхала до Мукачева з Донеччини.

Та попри спокій, війна тут усе ж відчутна. Це — похоронні процесії, меморіали загиблим, військові частини та історії солдатів. Один із символів фронту для регіону — 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада, що зазнала серйозних втрат під час контрнаступу 2023 року.

Серед тих, хто одужує на Закарпатті — солдат Дмитро Воробйов, який втратив ногу на фронті. Він зізнається: його дратує, коли хтось із місцевих каже, що “втомився від війни”. Проте додає: він воює саме для того, щоб інші мали змогу жити у спокої.

Місцевий письменник і волонтер Андрій Любка, який уже передав на фронт понад 360 автівок, відчуває, що спокій — умовний:

«Тут дуже гарно, але це не означає, що все буде добре. Цей спокій — ілюзія, яка тримається на тих, хто воює на сході».

Закарпаття справді відчуває війну не так, як інші регіони України. Але тиша тут — не байдужість, а глибоке усвідомлення: мир — це привілей, який доводиться виборювати щодня.